kurush1 - Блог Максима Гардуса (kurush1) wrote,
kurush1 - Блог Максима Гардуса
kurush1

"Русскій мір" вимирає. Населення Сходу України і Росії стрімко зменшується

Набор крайне поучительных данных  - даже если не во всем согласен с автором.
"Урбаністичне населення не відтворює саме себе, а ознакою Донбасу стають вимираючі «шахтарські посьолки». Мешканцями цих селищ є не україномовні українці. На Волині й Буковині скорочення населення також, по суті, не відбувається. Давно зрозуміло, що в Росії відбувається демографічна криза, яка вочевидь обертається на катастрофу, - одна з причин колоніальна політика. Про демографічні і мовні тенденції в Україні та Росії ТЕКСТАМ розповідає науковий співробітник Українського етнологічного центру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського Національної академії наук України Анатолій Момрик

Варто говорити про проблему подвійної ідентичності в Україні, а не про вимирання російського етносу.Практично всі, хто за часів СРСР визнавали себе росіянами, насправді були ними лише частково. Практично ж ,як свідчили соцопитування , більшість з них була народжена в україно-російських сім’ях, або перебувала в змішаному шлюбі.

Після ж розпаду СРСР ці всі люди, звісно, постали перед вибором національної ідентичності. Таким чином обидва переписи, останній радянський 1989 року та український 2003-го, показали, що кількість росіян у країні скоротилася на три мільйони. Спочатку це, безумовно, викликало певний шок, заявки про вимирання росіян, тощо. Але ж причина тут була проста. 

Три мільйони з 12-мільйонної спільноти росіян змінили свою ідентичність. Хоча й це не все. У Західній Україні, серед мешканців, що й далі визнавали свою російську ідентичність, різко – до чверті, а то й третини – зросла кількість тих, які назвали рідною мовою українську. Гадаю, наступний перепис населення не лише підтвердить ці показники, але й простежуватиметься більш значне скорочення чисельності російської меншини в Україні.

Ця тенденція неухильна. І в цьому разі, на мою думку, вона свідчить не про вимирання чи міграцію, а саме про зміну ідентичності. До речі, ця статистика обернено пропорційна тій, що в Росії. Якщо там кількість наших співвітчизників досі налічувала три мільйони, то зараз упала вдвічі. Але тут нам потрібно виділити іншу проблему в сучасних етнічних процесах. На Сході процентне відношення між людьми, для яких рідною є українська мова та тих, для яких – російська, приголомшливо змінилося.

Згідно з тими ж переписами в Східній Україні начебто відбулася спонтанна русифікація. І насамперед відсоток україномовних українців різко скоротився на Донбасі. Але ж усе далеко не так просто. Поміркуймо: адже пропорція змінилася саме за рахунок отих трьох мільйонів росіян, які переінакшили ідентичність на українську. Вони-то залишилися російськомовними. Отож постає питання : це є прогрес українського етносу, бо його кількісно побільшало, чи це трагедія, бо він стає російськомовним?

Маємо на нашій етнічній мапі дві протилежні тенденції, крім того, і дається взнаки довготривалий процес скорочення слов’янського населення на всьому пострадянському просторі. Адже він почався ще за періоду застою, коли подружжя в СРСР стали народжувати по одній дитині.

Та, якщо завдяки мусульманському населенню загалом у СРСР наслідки такого сімейного перевороту спочатку були непомітні, то тепер на наших очах відбуваються серйозні речі: почало відходити покоління дідів і бабусь цих однодітних сімей. Таким чином один онук уособлює чотирьох людей, і скорочення населення відбуватиметься й надалі – його кількість неминуче падатиме, як і по цілій Європі.

Якщо розглянути демографічні процеси в Західній та Східній Україні, то таки матимемо особливості – доволі цікаві й несподівані. Скажімо, в Закарпатській області період скорочення населення тривав усього-на-всього один рік. Загалом же населення там і далі зростає.

На Волині й Буковині скорочення населення також, по суті, не відбувається. Звідси на Західній Україні ситуація зовсім інша, ніж на Східній. Там і досі є чимало сіл, де традиційно багатодітні родини.

Мова йде про греко-католицькі сім’ї Галичини та протестантські – Волині й Буковини. Натомість урбанізований український Схід, де переважали переселенці й радянське за культурою населення, ще за «ударних стройок п’ятілєток» одразу перейшов на однодітні пари.

Урбаністичне населення не відтворює саме себе, а ознакою Донбасу стають вимираючі «шахтарські посьолки». Причому переважно мешканцями цих селищ є не українці з їх рідною мовою, а росіяни, або російськомовні українці.

Отож, можемо говорити, що українці в Західній Україні зростають, а росіяни Східної – скорочуються. Важливим також є питання, що вимирання відбувається в неблагополучних соціальних групах, відірваних від традиційної духовності, моралі та культури.

Ідеться про людей, які покидали свої села десь у Росії чи Білорусії й виросли в стандартній культурі вбогих радянських містечок. Тим паче шкідлива промисловість цих регіонів приплюсувала сюди й таке поняття як: «відправити на хімію». Усі вони поповнювалися насильно, коли за Хрущова ввели «умовний термін покарання». Людей, які скоїли дрібні правопорушення штибу хуліганства, і відправляли туди працювати на хімічні підприємства без права їх покинути.

Відповідно, рівень кримінальності цього населення завжди зберігався доволі високий і тим самим упливав на стан благополуччя, зокрема, на рівень алкоголізму й наркоманії. Також потрібно брати до уваги географічну зону зі сприятливими кліматичними умовами для наркотичних культур.

.

А як відомо, непропорційно високий, порівняно з Західною Україною, ріст наркоманії на Донбасі, в Миколаївській, Запорізькій та інших областях бере початок ще з Радянського Союзу. Та й істотних змін тут не відбувається. Те ж і з алкоголізмом, притаманним російським селам та спричиненим в Україні їхніми переселенцями.

У цьому плані ситуація принципово не змінилася з дореволюційного часу, коли шахтарські селища, отримуючи зарплатню, на тиждень ішли в «запой», і шахти просто ставали. Сюди-таки потрібно приплюсувати й фактор СНІДу, що поширюється на теренах Південно-Східної України через наркоманію.

Безперечно, є такий острах, що міграція на Захід змінить етнічну ситуацію в Україні. Але, страхи перебільшені концептуально не змінить. На жаль, зробити тут якісь підрахунки неможливо, тому що не існує жодних достовірних статистичних даних про кількість українців, яка назавжди емігрувала на Захід. Зрештою, самі ж українці, які виїхали, не зможуть сказати, хто з них повернеться назад. Причому не відобразить нам цієї картини й майбутній перепис.

Не треба також не забувати й про трудову міграцію українців зі Східної України до Росії, котра досі була малопомітно виражена. Гадаю, ця міграція пропорційно цілковито може врівноважити виїзд західноукраїнського населення в Європу.

Частково етнічні зсуви в Україні можна пов’язати з електоральними, себто значно більшою кількістю голосів виборців за помаранчевих кандидатів останніми роками, ніж у 90-ті – за представників правих партій. Але хіба що частково. Усе ж правий електорат підтримували схильні до індивідуалізму мешканці Центрально-Західної України.

Утім, якщо зараз окремі політологи ведуть мову про те, що мапа помаранчевих областей збігається з колишньою територією Речі Посполитої, то скажу більше: їхня межа відповідає й відповідатиме тому кордонові, що існував на цих територіях завжди.

За помаранчеву або ж українську ідею проголосували мешканці прабатьківщини слов’ян, себто Дніпровсько-Дністровського межиріччя, яке має абсолютно чіткі межі – болото Прип’яті на півночі, межа лісостепу зі степом – на півдні. Кіровоградщина та Полтавщина, що виступили за помаранчевих, якраз і сягають цієї межі.

Ця ж територія фактично й була осереддям Київської Русі, значною мірою вона дублює й розквіт Галицько-Волинського князівства. Це-таки територія Корони Польської та Великого князівства литовського періоду його максимального розквіту часів князя Вітовта; це-таки територія Речі Посполитої початку ХVII сторіччя; це-таки територія Гетьманської України часів Хмельницького та після нього.

І цю ж таки територію за Другим універсалом визнав, власне, Україною Тимчасовий уряд Росії, іншими словами, п’ять тодішніх губерній: Волинську, Київську, Полтавську, Подільську, Чернігівську. Саме тут українці, слов’яни, мешкають останнє тисячоріччя. Усі теперішні вибори й чітко проводять цю історичну межу. І наразі я не бачу можливостей змінити цю межу. Адже, по-перше, ми не спостерігаємо трудової міграції з Західної України на Східну, лише – на Київщину та в окремі регіони на території Північного Причорномор’я.

По-друге, панівною мовою в східних регіонах залишається російська. Покоління дідів, яке розмовляло українською на Сході вимирає, а на зміну їм приходять російськомовні онуки. Звісно, вони знають українську мову навіть краще, ніж їхні батьки, однак вона не є їм рідною, а – вивченою, навченою. І хоча ми маємо українську міську культуру в Чернівцях, Львові, Луцьку чи Рівному, однак сумніваюся, що в найближчих поколіннях вона запанує у великих мегаполісах, іншими словами, в наших містах-мільйонниках.

Села, які оточують ці міста, на сьогодні володіють значно меншим демографічним ресурсом, ніж у минулому, відповідно й перетворення їх на міські окраїни, як у Києві, також стає неможливим. Якщо цей фактор функціонував у дев’ятнадцятому та першій половині двадцятого сторіччя, то нині він відійшов. Наприклад, єдина українська школа в Харкові за радянського часу належала селу, яке тільки-но ввійшло до складу міста. Тепер такі варіанти більше неможливі.

Можна сказати, що інформацію про згадані демографічні процеси збирає й частково аналізує наш держкомстат. Частково над нею також працюють в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України. Утім, і там, і там радше обробляють сухі статистичні дані.

Науковців же, які досліджують ці процеси саме як етнографічно-історичні, дуже мало. Наразі дисертація по цій тематиці на основі останніх переписів незабаром захищатиметься в Харкові.

Давно зрозуміло, що в Росії відбувається демографічна криза, яка вочевидь обертається на катастрофу.

Насамперед тут маємо статистичні дані про різке скорочення народжуваності, й одним із наслідків тут є невпинний притік населення в Росію з Далекого Сходу.

Протилежного маятника міграції надалі не буде. Окрім того, ось уже понад тридцять років, як вимирає «російське чєрнозємья». Ще одним свідченням такої катастрофи є відсутність трудового ресурсу в Росії. Вона нездатна забезпечити собі економічне зростання без сусідніх країн, чим і пояснюється велика міграція в РФ із країн Центральної Азії.

Cподівання, що основним джерелом «трудового ресурсу» стане Україна, в Росії не виправдалися, а єдиним «трудомістким» регіоном на її території став Кавказ. Таким чином економічне зростання там неухильно поєднуватиметься зі збільшенням неросійського населення.

Наразі вже половина населення, що народжується в Росії, це – неросіяни. А офіційно у віковій популяції до десяти років неросіяни загалом становлять четвертину мешканців РФ. Якщо ж склад національної меншини в будь-якій країні перевищує цифру в 25 відсотків від загальної кількості мешканців, це може спричинити міжетнічні конфлікти, що й відбувається наразі в багатьох регіонах Росії.

Владні спроби зупинити ці процеси – украй нечіткі, й загальмувати наближення цієї катастрофи неможливо. Адже процес деградації та скорочення населення почався ще за часів Брежнєва з вимирання «російського чєрноземья», половини самої серцевини Росії.

Це також можна зачислити до наслідків колоніальної політики Росії, коли тамтешнє населення в якості колоністів – як свого часу давні греки, або кілька сторіч тому англійці та іспанці з португальцями – спочатку масово виїжджало на Кавказ, відтак, починаючи зі сталінських часів, сюди добавилися Центральна Азія, Прибалтика та Молдова, певна річ, Україна. Отже, молодь виїжджала з регіону «російського чєрнозємья», й, звісно, не поверталася, залишалися тільки старі люди.

Реально там уже існують пустельні території, де, скажімо, розташувався райцентр, а в радіусі шістдесяти - дев’яносто кілометрів – жодного села. Відповідно, заселити їх більше неможливо, оскільки там – ні роботи, ні тих, хто бажає оселятися. А втім «у колоніях», на Далекому Сході, що за розмірами дорівнює кільком Європам, мешкає всього сім мільйонів людей.

Напротивагу лише в трьох областях Китаю, що пролягають уздовж південних берегів Амура, живе сто мільйонів осіб. Розміщення населення абсолютно непропорційне, і цілком реально, що воно вплине на історію в майбутньому.

Якби не кордон, ці російські пустелі вже давно були б заселені китайцями. Проте російський страх перед китайською експансією настільки великий, що наразі цій міграції стоять на заваді безліч юридичних перепон. Тому де-факто, ніякої масової міграції китайців у Росію поки-що не відбувається. Істерія на цю тему насправді безпідставна.

Натомість одну з найсерйозніших проблем для Росії вже становить ісламський Схід на півдні. Одразу після розпаду СРСР із країн Центральної Азії «додому» переселилися аж п’ять мільйонів росіян – на пограниччя з Казахстаном і Поволжям. Тим часом у самій РФ уже - 20% мусульман.

Експансія російської культури настільки сильна, що вона цілком здатна асимілювати у російський простір кавказців та азійські нації. Не будучи росіянами, ті можуть стати носіями російської мови, культури або ментальності вже на мусульманському ґрунті.

Сценарій же розпаду Росії на основі демографічно-етнічних зсувів стане ймовірнісним лише за умови, що до них додадуться й чинники максимальної економічної нестабільності та зміни сучасних владних еліт. Тоді можна очікувати змін, що кардинально вплинуть і на ситуацію в Україні.

Однак такі прогнози – це й значна частка далекої від науки емоційності, окрім того є лише одним із варіантів дальшого розгортання історії. Я ж, як науковець, намагаюся бути об’єктивним, отже, щонайперше ставлю за мету не доводити, а спростовувати їх.

Записав: Олесь Кульчинський
Графіка: http://pollotenchegg.livejournal.com/
"

 

Tags: РФ, идеология, политика
Subscribe
promo kurush1 february 8, 2011 10:49 16
Buy for 10 tokens
Здесь будет идти речь практически только о не признанных официальным московским патриархатом иконах (хотя и многие «признанные» святые и иконы ничуть не лучше, вспомнить хотя бы Николая II или столь активно насаждаемый в столичной православной среде культ Матроны Московской). Сразу…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments