kurush1 - Блог Максима Гардуса (kurush1) wrote,
kurush1 - Блог Максима Гардуса
kurush1

Політики, які навчаться користуватися соцмережами, матимуть перевагу - Тягнибок

Повернулася з львівського соціал-медіа кемпу, читала лекцію, слухала інші цікаві доповіді. Законспектувала, щоб сходу викласти в Інтернет, виступ Олега Тягнибока, але не змогла через те, що розрядився ноутбук. Викладаю зараз, а згодом ще викладу конспект доповіді Лесі Оробець і своєї.
З того, що я чула, доповіді Тягнибока і Лесі сподобались мені найбільше. Ще була одна дуже цікава лекція про онлайн-трансляції масових акцій на прикладі підприємницького Майдану, але вона була така, що не законспектуєш – вся основна інформація на слайдах.

Це я кажу про потік «Нове суспільство», у якому брала участь. Бо медіакемп складався з чотирьох паралельних потоків, на інших, зокрема, йшлося про бізнес в Інтернеті, але ця тема мені значно менш цікава.

Я, чесно кажучи, очікувала, що Тягнибок казатиме у своєму виступі приблизно те саме, що каже на зустрічах з виборцями, а соціальні медіа згадає пару разів, щоб була прив’язка до теми семінару. Бо він, хоча й зареєстрований на Фейсбуці, все-таки значно більше відомий, як політик, ніж як блогер :)
Так ось, нічого подібного. Зміст його доповіді повністю відповідав назві. Тягнибок чесно півгодини на власному прикладі розповідав про соціальні медіа в житті політика.


Конспект виступу Олега ТЯГНИБОКА «Соціальні медіа в житті політика».

Я не технар, в комп’ютерах і Інтернеті тривалий час нічого не розумів.

Коли я починав займатися політикою - здається, це було не 20, а 200 років тому. Тоді листівки писали від руки, ксерокс чи ризограф були щастям.

Пригадую, на лекції з неврології підсідає до мене товариш, який потім був першою дружбою в мене на весіллі. Він, на відміну від мене, мав комерційну жилку, хоч і навчався в медінституті на лікувальному факультеті, і каже: «Полетімо до Києва. Є можливість за 2 тис. рублів купити комп’ютер».

«А нащо він?» - питаю. «Ну, як?! Ми сидимо у студентському братстві, друкуємо на машинці листівки, а на комп’ютері їх можна буде одразу набрати і роздрукувати».
 
Я втік з лекцій, поїхав у львівський аеропорт, я був йому потрібен, бо він сам не міг його дотягнути.
Це Олег Савка, зараз є одним з провідних нейрохірургів у Львові.

Ми тоді робили стінгазету, щоб інформувати студентство, бо часи вже були політично ангажовані – починалися акції протесту. Цю стінгазету ми робили від руки.
Зараз часи змінилися, і щоб запросити людей, достатньо повідомлення в Інтернеті.
Я довго сприймав соцмережі із певною недовірою, лише згодом зрозумів, що за ними майбутнє. Щоб перешкодити їх просуванню, довелося б відключати Інет.
Соціальні мережі дозволяють не лише доносити позитивну інформацію, але й оперативно відбивати нападки і наскоки.

У ВО «Свобода» як все починалося? У 2004 р. під час однієї з акцій «Свободи» відбулася неординарна ситуація: мій виступ на горі Яворина був відзнятий і перекручений політичними опонентами, вони змонтували ролик і почали транслювати по загальнонаціональних каналах.
Потім ми виграли суд, змогли довести лише тому, що нам випадково принесли запис з оригіналом виступу, який опоненти змонтували з 4 шматочків.

Після того скандалу виник шалений тиск на «Свободу» і мене особисто. Ми певний час були розгублені, не знали, як протидіяти, як пояснити людям свою позицію, як донести правду?
І наші просунуті хлопці, які гуляли по Інету, запропонували створити партійний сайт і мій особистий сайт. Я не розумів, навіщо це потрібно, та хто, казав, лазить в цей Інет, я вважав це безглуздою втратою часу.

Але потім погодився, сайт був зроблений, на нього виклали автентичний запис мого виступу на Яворині, і відвідуваність виросла настільки, що одразу переважила відвідуваність найпопулярніших на той час інформресурсів, навіть у 3 чи 4 рази перевищила «Українську правду».
Тоді й прийшло розуміння, що Інетом не можна нехтувати.



Не буду з моральних міркувань називати прізвище одного з керівників обласних організацій ВО «Свобода», але він завжди дуже обережно ставився до всіх питань, пов’язаних з пропагандою і агітацією. У нього був такий досвід: ходити від хати до хати, листівка в руки, особисто переконати кожного. Йому неможливо було довести важливість Інету, сайтів і прес-релізів.

Аж раптом він повністю змінився. Бо десь у області про нього і його організацію написали у політичній Інтернет-газеті. Спочатку він не звернув на це уваги. Раптом іде про вулиці і йому кажуть: «Я про тебе в Інтернеті читав». Він подумав, що це провокація – але коли цих людей стало 10, 20 і сотня, і його примусили подивитися цю статтю, і його заділо обговорення, і він у нього миттєво включився, і його стало зачіпати, що про нього пишуть – і він увійшов у цю справу з головою, і ця область стала найпередовішою в плані розвитку інформаційних технологічних процесів.

Ми – одна з наймолодших політичних сил України. Розуміємо важливість Інету і соціальних мереж.

У нас є служба інформаційних технологій, яка координує всю нашу діяльність в Інтернеті.
Вони ж поінформували нас про те, що створилися соціальні мережі з миттєвим розповсюдженням інформації.

Найпершими і найбільш популярними тоді були «Однокласники.ру». Спочатку - та які Однокласники, ще й РУ? :) Врешті–решт було прийняте партійне рішення, що треба реєструватися в усіх соціальних мережах, і ми почали у них працювати.

Наше перше безпосереднє спілкування в Інеті було набагато раніше, у 2005-2007 рр, коли вже активно почав працювати наш сайт. Працівники служби інформаційних технологій запропонували створити форум Олега Тягнибока. Вирішили, що раз на тиждень або 10 днів я відповідатиму там на питання.

З власного досвіду скажу, що комп’ютер втягує, і я боюся цієї залежності.
Ми побачили, що безпосереднє спілкування на особистому форумі дає результати.

Коли траплялися локальні, або не дуже значні для нас події, іноді навіть однієї відповіді на форумі було достатньо, щоб та справа завершилася і люди отримали відрповідь на те питання, що їх цікавило.

Через той форум нові люди приходили в партію.

Ми домовились зі службою інф.технологій, що я вестиму свою сторінку самостійно, хоча мало хто в це вірить. Відсотків 20 запитань, які приходять на мою сторінку, – чи я справжній :)

Були випадки, коли журналісти зверталися до мене через соцмережу.



У внутнішньопартійній роботі спілкування у соцмережах теж дуже допомагає. Хоча рядовий партієць може отримати будь-яку інформацію від свого керівника, він може і особисто звернутися до мене. І я теж можу звернутися. Я пов’язаний через Фейсбук з багатьма партійцями. І мені здається, що ось телефони прослуховують, а цей Фейсбук читає значно менше непотрібних людей.

При всій повазі і любові до журналістів – пробитися до ЗМІ дуже важко, є певні тарифи.
На 14 жовтня ми можемо вивести 20 тисяч людей, для Києва це є значима акція і непересічна подія, але вибачте, якщо не працювати з журналістами – зараз вже не з журналістами, до речі. Раніше, якщо ти хотів, щоб якась інформація про тебе або твою акцію з’явилася в пресі, достатньо було мати знайомих журналістів або посередників, що мають зв’язки у журналістському середовищі, і за певну винагороду акцію знімали і показували, а за значну винагороду навіть давали відредагувати.

Зараз ці люди кажуть, що вони вже не в силах протягувати матеріали. Треба розмовляти вже не з ними, а з редакторами. Далі почали приходити редактори і казати, що ми не проти, але тільки через продюсерів каналів. Далі і продюсери почали казати: або ви домовляєтеся з власниками, або нічого не буде.

Ми зрозуміли, що нам треба продукувати такі акції, щоб не показувати нас було неможливо.

Соцмережі потрібні для покращення зв’язків з громадськістю. Коли у блогах є щось цікаве, у людей постає питання: а чому цього нема в новинах? Стає зрозумілою заангажованість ЗМІ, довіра до них падає, а зростає до соцмереж.

Поїхав якось я у Вінницю на обласну конференцію після виборів, у нас тоді з’явилося біля 80 депутатів, і ми нагороджували людей грамотами, а завершувалася конференція тим, що роздавали партійні посвідчення. Ми завжди роздаємо їх під час урочистих подій.

Я читаю прізвища кандидатів: Луценко, Тимошенко... і тут: Янукович В.Ф. Тисну йому руку, вручаю посвідчення... Приїжаю додому – в мене на пошті вже лежить фотка з ним, хтось із наших сфотографував і прислав. І я миттєво кладу це на Фейсбук, пишу, що був сьогодні у Вінниці, і там така класна подія.

На другий день - ця новина на УкрПравді, всі передруковують – і грошей не треба було платити. А ми зовсім не думали, що це може бути новиною. Іноді днями сидимо, пишемо якусь правильну новину, сперечаємось через кожну кому, залучаємо спеціалістів – а цю заяву ніхто не помічає, вона висить лише на партійному сайті. А тут вручаєш партквиток Януковичу – і бабах, 80 новинних повідомлень!

Ті політики, які оперативно, вдало, вчасно навчаться користуватися соцмережами, матимуть перевагу над тими, хто цього не навчиться.

Для політика приховати щось стає значно складнішим, ніж було раніше.
Я став нардепом у 29 років, і прийшовши у парламент, побачив, що є купа неписаних законів: всі знають про щось, але не говорять. Зараз такого нема, виплескується все, на жаль, часто в перекрученому вигляді.

Працівники нашої служби інформаційних технологій придумали, як модернізувати наші партійні сайти – вони мене запевняють, що цього не має жоден український політик. Я спочатку дуже часто це не сприймаю, але, мабуть, дам їм добро. Скоро побачите цікаві новинки у роботі наших партійних сайтів!



Далі почалися питання до Тягнибока.

- Скільки френдів у Вас на Фейсбук, хоча б приблизно, порядок цифр?
- 4680.
- А коли досягнете обмеження у 5 тисяч?
- Мабуть, деяким доведеться подякувати :) Мабуть, буде і автономний блог.

- Через який ресурс до вас варто звертатися журналістам по коментар?
- У нас немає проблем з контактами. Дуже добре працює прес-служба, яку очолює Юрко Сиротюк. Максимально оперативна інформація через неї. Бо у Фейсбуці я не кожен день, але якщо заходжу і бачу питання, як правило, відповідаю миттєво.
Часто журналісти хочуть поговорити зі мною особисто. Я нікому не відмовляю, але часто доводиться чекати, поки я буду у певному місці.
Коли це одне запитання, на яке можна відповісти коротко, це я можу зробити сам. А якщо запитань 20, і над ними треба посидіти з півдня – оскільки я це роблю особисто, то це займає трохи часу.

- Скільки виборців контактують з вами через соцмережі? Як боретеся з клонами?
- Був випадок, коли мені запропонували фотографуватися із паспортом в руках :) Але клони все одно є і множаться. Деякі робляться, щоб писати всілякі бздури, гадості, компрометувати. Раніше мене це зачіпало, але зараз я став черствим до несправедливостей і сприймаю це набагато легше.
Зараз є і позитивні сторінки від мого імені. Вони не в партійному руслі, але люди роблять їх від щирої душі.

Нещодавно один з українських політологів сказав: «Не дуже захоплюйтесь соцмережами та Інтернетом, бо там, як правило, сидять люди, які ненавидять політиків і не ходять голосувати». Частково погоджуючись, все одно вважаю, що це невірна думка. Хтось може, і не піде голосувати, але це резонансна аудиторія.

У 1998 р. я вперше став нардепом. У мене в мажоритарному окрузі було 4 райони і 326 населених пунктів. Я приїздив у населений пункт, де було 70 людей, заходив у всі магазини, вітався з кожним пияком на вулиці... І потім, якщо в цьому селі на 70 мешканців я зустрів лише 3 людей – за проголосували 69! Це був такий прообраз соціальних мереж. Всі ці люди мають друзів, знайомих, і вони формують твій позитивний імідж, поширюють інформацію про тебе... Тому кількість виборців прорахувати важко.

- Скільки осіб у вашій прес-службі?
- Є центральна прес-служба (троє чоловік), і в кожній обласній організацій є свої прес-служби.
- А у львівській?
- Там після виборів змінилася ситуація. Є прес-секретар обласної організації, і окремий прес-секретар потрібен нашому голові обласної ради. Є ще міська організація, і є фракція «Свободи» у міській раді. Отже, всього близько 7 працівників прес-служби.

У нас людей на ставках практично немає. До нас приходять люди через ідейні переконання, це їхнє громадське навантаження.

- Чи ви лише збираєте навколо себе людей, як вогник, на який летять метелики, чи можете стукатись і писати першим?

- Були поодинокі випадки, коли я писав першим, наприклад, треба було знайти одного старого приятеля, щоб спитати фахової поради. Я би, певно, частіше це робив, якби було більше часу. Не те, що я аж так настільки супер-зайнята людина, але я дуже боюся в це влізти і стати залежним від комп’ютера. Але я працюю навіть не вогником. Раз у тиждень, в кращому разі, я даю якусь інформацію. Хоча насправді її набагато більше, але оскільки я хочу робити все самостійно...
Паралельно ще можу спілкуватися у чаті.

- На Заході вже накопичується втома від соцмереж – вони не повинні заміняти нормальне спілкування...
- Ми це розуміємо, і, на мою думку, ще занадто слабко працюємо у соцмережах, щоб казати про те, що наша робота переважно саме там. Віддаємо перевагу живому спілкуванню з людьми. З мільйону, який проголосував за нас, тисяч 800 в Інет не ходять.

Мешканець Стрию подякував О.Тягнибоку за те, що «Свобода» була єдиною політсилою, що стояла з прапорами, не даючи закрити Стрийську гімназію, і спитав: «Яка загроза зараз освіті в Україні?»

- Табачник-Собачник – то є основна загроза. Дивіться, що він витворяє, освіту нищить. Вони приховували реальний стан фінансування освіти, директорам шкіл не дозволяли спілкуватися з депутатами.
Зараз є брак 30 млн гривень лише на зарплату освітян. Гроші є лише до серпня. Отже, українським школам загрожує закриття. Вони придумали для цього класне слово - «оптимізація».

Поки будуть Табачник, Янукович і та промосковська влада, у нас порядку не буде. Треба боротися проти цього, всім разом, в т.ч. і в Інтернеті.

Originally posted by bilozerska at Олег ТЯГНИБОК «Соціальні медіа в житті політика»
_________________________________
Что ж, нравится єто или нет, но "Свобода" - политическая сила будущего. И она, в меру сил, следит за настроениями граждан и своим образом в их глазах. Что, бесспорно, является позитивом.
Tags: СМИ, Тягнибок, скандалы блогосферы
Subscribe
promo kurush1 февраль 8, 2011 10:49 16
Buy for 10 tokens
Здесь будет идти речь практически только о не признанных официальным московским патриархатом иконах (хотя и многие «признанные» святые и иконы ничуть не лучше, вспомнить хотя бы Николая II или столь активно насаждаемый в столичной православной среде культ Матроны Московской). Сразу…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments